Загальноосвітня школа
І-ІІІ ст. с. Доросині
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

        «Доросині мої, Доросині, - це найкраще село на Волині»… Ці слова взято з відомої пісні на слова талановитого українського поета, члена Спілки письменників України Володимира Лучука.

         Цікава та розмаїта історія маленької батьківщини спонукає нас до кращого пізнання, пошуків ще незвіданих сторінок. А щоб зберегти цю історію для майбутніх поколінь, при школі у 1989 році створено музей села Доросині. Тут зібрано понад тисячу матеріалів від найдавніших часів до сьогодення.

         Доросині – велике й давнє волинське село, центр сільської Ради, який підпорядкований с. Кияж. Населення 1036 чоловік на 1 січня 2018 року.

         Тепер важко сказати, коли засновані Доросині. З археологічних знахідок відомо, що територія села була заселена ще в доісторичний період, у добу неоліту.

         Перша згадка про Доросині, уже як про село, в письмових документах, що стосується історії краю, датується 1447 роком, коли сам Казимир (Ягайлончик) божою милістю король польський, великий князь литовський, руський … дозволяє своїй тітці Федці Шилович, старостині Луцькій, свій маєток Любче й Доросинь після своєї смерті записати кому завгодно з родичів.

        Про заснування Доросинь побутує красивий переказ. Коли татари посунули на Волинь, то прийшли до колишнього села Черчиці (нині це урочище Селище). Всіх чоловіків загнали в церкву, яку підпалили, жінок і дівчат після нелюдських знущань вирізали в урочищі, яке з тих пір носить назву Страхолин (страх лине). Врятувалися лише троє братів – Дорош Синій, Кияж і Німий Мирон, які в цей трагічний час перебували в Галичині за сіллю. Повернувшись, вони у важкодоступній місцевості заснували нові хутори, з яких пізніше виросли села – Доросині, Кияж і Немир.

          Отже, якщо вірити легенді, село названо в честь першого жителя – засновника.

         В Олеському замку, на кордоні Волині і Галичини, де знаходиться Львівська картинна галерея, в залі №3 експонується ікона «Богоматір Елеуса» с. Доросині, як найвиразніший зразок ікони XV ст.. Ікона виконана великим майстром для великого села і це ще один з доводів того, що село Доросині – одне з найдавніших сіл Волині.

          Тяжким було життя доросинців після Люблінської унії 1569 року.

         Покріпачене населення Доросинь приєдналося до повстанського війська Богдана Хмельницького під час Визвольної війни 1648-1657 років, коли могутній народний рух охопив усю територію Волині аж до Бугу.

        З 1795 по 1917 рік – село під владою Російської імперії. За даними 1797 року тут налічувалося 60 дворів, 414 чоловік населення. 1812 року їх залишилося 40, адже під час війни наполеонівські війська завдали селу великої шкоди.

         В 1721 році в селі збудовано нову церкву – храм Святого Луки, який діє і понині. У 1888 році на кошти громади відкрито церковно – парафіяльну школу.

       Під час Першої Світової війни більшість селян мобілізували до царської армії. Влітку 1915 року австро – німецькі війська захопили село. В червні 1916 року російські війська прорвали фронт на Луцькому напрямі (Брусиловський прорив). Доросині стали вільними від австро – німецьких військ. До лютого 1918 року лінія фронту проходила по р. Стохід за 5км від села. І сьогодні коло церкви дві величезні могили російських солдатів.

        Над доросинівцями тяжів національний гніт під владою Польщі в 1921-1939 рр.  Польська влада переслідувала діяльність товариства «Просвіта», яке несло українцям правду про їхню історію, культуру, визвольну боротьбу. Доросинівці вели безкомпромісну боротьбу з польською владою.

       У 1934 році жителі Доросинь приєдналися до загального селянського страйку, який охопив тоді 130 сіл. Польські власті відповіли на посилення визвольної боротьби масовими репресіями. У 1933 році вони вбили активних діячів комсомольської організації Волині – підпільників І.Климчука із Щурина і І.Євдокимова із села Битень Ковельського району.

       У 1937 – 1938рр. польські власті заарештували 24 доросинівці, які брали участь у визвольному русі. У Брестській тюрмі поруч із камерою Степана Бандери сидів член КПЗУ Микита Демчук.

       1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна. 17 вересня 1939 року Червона Армія Радянського союзу перейшла польський кордон і захопила землі в Західній Україні. Осінь 1939 року принесла не тільки радість возз'єднання земель. Починаючи із суворою зими 1940 року набрало масового характеру вивезення українців Західної України до Сибіру. В січні 1940 року вивезено із села сім'ї німецьких колоністів згідно з договором між Німеччиною і СРСР. Восени 1939 року в селі було відкрито клуб, сільську Раду школу лікнепу.

        У 1940 році відкривається амбулаторія і пологовий будинок, медичну допомогу в якому надавали антифашист із Чехії Фрід Франц Імрович і доросинівець Нікітченко Олександр Іванович.

        У вересні 1940 року в селі створюється колгосп ім. 17 вересня який об'єднав спочатку 40 селянських господарств. Головою правління обрали Герасимчука Микиту Павловича.

       25 червня 1941 року до села вдерлися гітлерівці. В літку 1941 року відкрилися страшні злочини сталінської влади щодо українського народу. Жертвами масового розстрілу в’язнів Луцької тюрми 23 червня 1941 року стали двоє жителів Доросинь: Куява Прокіп і Хлопук Гнат (причому останній все ж чудом залишився живий).

       Гіркою була доля с. Доросині в роки війни. Під час українсько – польської різні в 1943 році в Доросинях не було вбито жодного поляка. За те польська пляцувка в с. Переспа вбила 6 жителів Доросинь, спалила 20 хат.

        Вже восени 1941 року  було створено на хуторі Смолярка підпільну групу. З нею підтримував зв'язок місцевий лікар – чех Фрід, який загинув у 1944 році. Активну участь у радянському партизанському русі брали доросинівці А.С.Мельничук і його дружина Я.Ф.Мельничук, їхня хата була явочною квартирою для партизанських розвідників. Я.Ф.Мельничук готувала їжу і прала білизну, допомагала пораненим і супроводила їх до партизанського загону. В своїй книзі «По той бік фронту» Герой Радянського Союзу А.П.Бринський назвав Ярину Флорівну рідною матір'ю.

      25 березня 1944 року Доросині звільнено від німецько – фашистських загарбників. Бити ворога пішли в армію 470 доросинівців. Життя 122 доросинівців забрав вихор війни. 9 травня 1965 року в парку відкрито монумент Слави, де викарбувано імена тих, хто загинув за щастя людей.

        За самостійну Україну, за незалежність, за волю вели боротьбу Петро Троцюк, Володимир Федчук,  Філімон Синій, Микола Чабанчук.

       За високі врожаї колгоспного ланкового по вирощуванню коксогизу Вірному Володимиру Миколайовичу в 1951 році першому на Волині присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Дякуючи енергії, ентузіазму цього мудрого керівника, село починало перетворюватися в селище міського типу.

       Ми завжди ставились і будемо ставитись з повагою до тих, хто з честю й гідністю проявив мужність та героїзм при ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Серед них односельці Василь Миджга, Віталій Герасимчук, Василь Захарчук, Володимир Домбровський. Вперше в районі було відзначено 550-річчя с. Доросині. В 2011 році було відзначено 290-річчя храму Св. Луки. В 2002 році відновлено німецьке кладовище.

        Учасники художньої самодіяльності виступають перед громадськістю села, є лауреатами районних і обласних фестивалів. Аматорському вокальному чоловічому колективу присвоєно звання «народний».

         В сучасних Доросинях розвиваються фермерські та одноосібні селянські господарства, малий бізнес, різні сфери послуг.

       Постійно ми відаємо данину памяті та поваги воїнам, які були учасниками бойових дій на території інших держав. В нашому музеї оформлено експозицію: «Забути не дано», присвячену 7 випускникам школи – учасникам Афганської війни.

        Серед експонатів особисті речі Юрія Троцюка, який загинув в далекому Афганістані, і назавжди став прикладом стійкості, мужності та героїзму. Біля входу в школу встановлена меморіальна дошка Ю.Троцюку. На даний час проведено 20 баскетбольних турнірі памяті Ю.Троцюка.

        Віднедавна ми іншими очима дивимося на військових. Вони не казкові лицарі, а близькі друзі, знайомі, рідні… Звичайні хлопці, яким в одну мить довелося стати захисниками України. Героями наших днів, які що секунди наражалися і наражаються на небезпеку.

Спасибі вам,сини Волині,

Спасибі всім, хто зброю взяв,

Напій, хто випив із полину,

Хто перед «градами» встояв.

Спасибі тим, кого немає,

Життя поклав за рідний край.

Вас Україна пам’ятає…

      З глибокою повагою ми вітали 8 доросинівців і кияжців, що повернулися зі Сходу і схиляємо голови, аби згадати про загиблого захисника Андрія Зайця, тому при вході школи освячена друга пам’ятна дошка, є військово – спортивні змагання, приурочені Дню Збройних Сил України, пам’яті Андрію Зайцю. Заради нас, нашого життя і нашої свободи він віддав своє життя!

      Наша  славна земля виплекала на своєму лоні цілу плеяду майстрів слова: Володимира Лучука, Ігоря Павлюка, Володимира Василюка, Василя Федчука, Степана Шванса, Миколи Ткачука. Пісня В.Лучука «Доросині, мої Доросині…», книги Шванса Степана Миколайовича «На шлях звивистих «У вихорі війни», « Село Доросині і його люди» – це те, що навіки прославляє споконвічну героїчну долю, незалежність, працьовитість і талант щирих і пісенних доросинців.

 

 

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Грудень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Архів записів
Друзі сайту
  • rogosvita.volyn.ua/
  • yaroslav26.blogspot.com
  • mydzha.blogspot.com