Загальноосвітня школа
І-ІІІ ст. с. Доросині
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [18]
Випускники школи [0]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Статті » Шкільне життя » Мої статті

До 95-річчя увічнити обов'язково!

     6 грудня на літературному ран­ку в Доросинівській школі ще раз переко­нався, як шанують Степана Миколайовича Курила-Шванса присутні. Від душі щиро вела ранок Наталія Сітовська. Відчувалося, що людина душею і серцем шанує як само­го Степана Миколайовича, так і його твор­чу діяльність. Адже й сама перейняла твор­чу естафету, як і Степан Миколайович, вона вчитель української мови та літератури, веде дослідницьку роботу, старається висвітли­ти те, що не вдалося письменнику.

    Саме таким, як на портреті на сцені, мені вперше дове­лося побачити Степана Мико­лайовича в 1964 році в Березолуках. Як сьогодні, бачу його оцю буйну чуприну, яка тріпотіла від вітру, коли він мо­тоциклом їхав селом до дирек­тора школи Івана Грабця.

  • А що ж то за дядько? - цікавилися відразу ми, хлоп­чаки.
  • А то Шванс, - повідомля­ли нам дорослі.
  • А звідки він?
  • Та з Доросинь, - чули ми.
  • А хто він такий? - не вщу­хала дитяча допитливість.
  • Та вчитель, вчитель.

    Ми з захопленням огляда­ли мотоцикл та цмокали язи­ками: «Ото моцик, ото моцик». А була то новенька Панонія з блискучим баком. Бо в ті часи в селі був тільки один старий мотоцикл Іж-4 в кіно­механіка Івана Олексюка.

    Потім вже добре довелося познайоми­тися з Степаном Миколайовичем в 1967 році, коли 1 вересня вперше переступив поріг Доросинівської школи дев'ятиклас­ником.

    І ось котрий раз я знову в школі. На ран­ку присутні й учні 9-11 класів. Я знаю, що вони вже не пам'ятають зовсім письмен­ника, а знають його тільки з портрета. Ди­вився, як уважно вони слухали як виступа­ючих, так і дружину Олександру Захарівну.

   Василь Федчук нагадав присутнім, як не­легко твори Степана Миколайовича дохо­дили до друку. Бо були різні перепони, не дуже хто йому йшов назустріч. А щоб над­рукувати першу книгу, довелося Степану Миколайовичу навіть продати корову.

    ...Коли на 10-у ранку я йшов у школу на захід, звернув увагу на меморіальні дошки Андрію Зайцю та Юрі Троцюку. Подумав, що тут не вистачає третьої – Степану Курилу – Швансу, а, може, ще краще, ось тут, біля школи – бюста чи обеліска. Адже Степан Миколайович також передчасно пішов з життя, тому що вкладав душу, серце, здоров'я, виснажував себе неабияк, щоб донести до читача правдиву історію в своїх творах. Як говорила мені колись його дружина: «Якби не писав, то ще жив би!» Але не писати Степан Миколайович не міг, тому що творене ним було для нього цінніше, як особисте життя.

    Попереду будуть ще ювілеї. Але допо­ки живі ми, його учні, соратники, небай­дужі односельчани, жителі навколишніх сіл, чиї долі також лягли на папір, повинні сьогодні подумати, як краще увічнити па­м'ять про талановитого митця для май­бутніх поколінь, та до його 95-річчя це треба зробити обов'язково. Сьогодні пе­рейменовуються вулиці, тож така вулиця обов'язково повинна бути в Доросинях, інших селах, які «зачепило» перо Степа­на Миколайовича.

    З миру по нитці - так вже робилася не одна хороша справа. Та хто ж цим зай­меться? На мою думку, це під силу енергійній Наталії Сітовській, а ми допо­можемо. Бо якщо ми цього за 5 років не зробимо, то гріш нам ціна, всім шануваль­никам Степана Курила-Шванса, людини творчого інтелекту, яка навіть колись ко­рови не пошкодувала, щоб донести до нас правду. То невже ми пошкодуємо якусь сотню гривень в спільну таку необхідну справу?

 

                                                                                        Микола Кужелюк,

                                                                                                 с. Кроватка

Категорія: Мої статті | Додав: Ярослав (13.03.2017)
Переглядів: 24 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Вхід на сайт
Пошук
Друзі сайту
  • kravchen.at.ua
  • yaroslav26.blogspot.com
  • mydzha.blogspot.com