Український письменник. Чоловік письменниці Оксани Сенатович, батько письменника Івана Лучука, шумеролога Тараса Лучука. Народився поет у селі Матче на Волині (тепер Польща). У 1945 році родина була переселена в село Доросині Волинської області і зазнала всіх бід від розриву з прадавніми коренями. Зростав хлопчик серед працьовитого люду і сам був роботящим. Радів, коли його хвалили за щось добре зроблене чи вивчене, а то й за вигадане...
Після закінчення семирічної школи в с. Доросині та середньої школи №1 м. Рожище, здібний юнак, закоханий в українську поезію, подався здобувати вищу освіту до Львівського університету на слов'янський відділ філологічного факультету, там же закінчив й аспірантуру.
Вірші почав друкувати ще студентом. Володя був одержимий поезією, а всі інші побутові справи для нього не існували.
Ті, хто знав Володимира Івановича, називають такі головні риси його характеру, як доброта, довір'я до людей, невтомність у праці та сміливість у пошуку вагомого, як добірне зерно, слова. Мабуть, не випадково свою першу збірку поезій він назвав так промовисто — «Довір'я».
Якийсь час Лучук завідував відділом рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Володимир Іванович зібрав чи не найбільшу і найповнішу бібліотеку поетичних збірок, виданих в Україні. Тісна творча дружба єднала його з літераторами Білорусії, Польщі, Чехії, Словаччини, Німеччини.
Володимир Лучук відомий також як перекладач і дитячий поет. Дітей він дуже любив. Навіть під час творчих поїздок у Прагу на вулицях міста він мав про що поговорити з дітьми. І хоч розмови були короткі, зате контакт налагоджувався доволі швидко.
Надійною підтримкою та помічницею у царині дитячої літератури була для Володимира його дружина Оксана Сенатович. їхнім подружнім гаслом стали такі слова: «Якщо ти поет — напиши для дітей!». А написав В. Лучук чимало: «Сіла хмара на коня», «Хитрий лис малює ліс», «Чарівний глобус», «Уставати рано треба», «Я малюю голуба», «Жива вода», «Дарунки для мами» тощо.
Батьки поета згадували, що ще в дитинстві циганка наворожила йому смерть у дорозі. Повний творчих задумів, Володимир Лучук раптово помер у поїзді, коли їхав зі Львова до Києва. Похований він у Львові на Личаківському цвинтарі.
Відзнаки
Володимир Лучук нагороджений медалями та почесними грамотами Президії Верховної Ради Грузинської та Казахської РСР. Лауреат літературної премії ім. Лесі Українки.
Творчий доробок
Володимир Іванович є автором поетичних збірок «Довір’я» (1959), «Осоння» (1962), «Маєво» (1964), «Обрій на крилах» (1965), «Вагомість» (1967), «Поезії» (1968), «Братні луни» (1974), «Дивовид» (1979), «Навстріч» (1984), «Колобіг» (1986); книжок для дітей «Уставати рано треба» (1962), «Я малюю голуба» (1967), «Сіла хмара на коня» (1968), «Хитрий лис фарбує ліс» (1971), «Зелене око» (1974), «Чарівний глобус» (1977), «Жива вода» (1980), «Казкова орбіта» (1981), «Маленькі друзі» (1984), «Дарунки для мами» (1985).
В. Лучук перекладав майже з усіх слов’янських мов. Особливо тяжів до болгарської, білоруської, серболужицької. Письменник став ініціатором видання альманаху серболужицької поезії українською мовою. Окремими виданнями вийшли антології серболужицької літератури для дітей у перекладі В. Лучука «Ластівка з Лужиці» (1969) та «Пташине весілля» (1989), збірки дитячих віршів Франтішка Грубіна «Про що співає деревце» (1975, з чеської) та Василя Зуйонка «Покотився клубок» (1978, з білоруської). В упорядкуванні Володимира Івановича вийшли антології «Космічний акорд» (1981), «У вінок Каменяреві» (1984), «Оріон золотий» (1986), «Молода муза» (1989), «Найдорожчий скарб» (1990), «Дзвінок з минулого» (1991).
Окремі твори письменника покладені на музику композиторами Євгеном Козаком, Мирославом Стефанишиним, Петром Свистом.