Кажуть, якщо доросла людина з задоволенням грається дитячими іграшками, їх бракувало в дитинстві. Мабуть, у моєму дитинстві бракувало дитячих книг – усе життя люблю їх читати. Пам’ятаю, як наприкінці другого тисячоліття, у віці тридцяти з хвостиком, з задоволенням прочитала «Бабусю на яблуні» Міри Любе та «Водяничка» Отфріда Пройслера. От тільки не знала тоді, що маємо ми ці чудові книги українською мовою завдяки нашому земляку Володимиру Василюку, уродженцю села Щурин. Саме в бібліотеці цього села я й побачила тематичну поличку, присвячену його життю і творчості.
- Володимир Тихонович переклав понад 20 високохудожніх творів відомих зарубіжних письменників, а також наукові дослідження американських філософів Джона Ролза «Моральні засади свободи» та Майкла Епла «Культурна політика та освіта», документальну книгу Гергарда Фітткау «Мій тридцять третій рік», - розповідає завідувачка Щуринської бібліотеки-філії Марія Михайлюк. - Все це – завдяки тому, що наш земляк чудово володіє англійською та німецькою мовами. Майже п’ятдесят років тому він закінчив Щуринську семирічку (до речі, в багатодітній родині Тихона та Єлизавети Василюків був останнім школярем), а через три роки – середню школу в Доросинях. Проте вступити до вузу вдалося лише через два роки, заробивши стаж (працював старшим піонервожатим Баб’єнської, нині Квітневської, семирічної школи).
Після закінчення факультету іноземних мов Львівського державного університету Володимир Тихонович працював учителем німецької та англійської мов в Устилузі, займався культурно-масовою та туристською роботою в обкомі комсомолу та Комітеті Молодіжних Організацій України.
1973 рік став визначальним у його подальшому професійному виборі – очоливши редакцію видань іноземними мовами у видавництві «Дніпро», він віддав видавничій справі більше 20 років свого життя (згодом очолював редакцію перекладної літератури у «Молоді»), почав ґрунтовно займатися художнім перекладом.
Тринадцять років Володимир Василюк редагував україномовний часопис «Кур’єр ЮНЕСКО», а з 2002 року працював відповідальним секретарем, головним редактором дитячого журналу «Веселочка». Цю сторінку його біографії високо оцінив Ярема Гоян: «Славна це робота – нести дітям України рідною мовою народу найкращі твори світової класики. Порівняти її можна хіба що з невтомною працею бджоли, яка летить у далекі поля і сади, знаходить найкращу квітку, заглядає в кожну пелюсточку, бере нектар і поспішає до вулика, де родинно трудиться велика бджолина сім’я. А наш вулик – це Україна з красивим щільником «Веселкою», де святиться для дітей українське слово – нектар».
- Видавнича, перекладацька та журналістська праця Володимира Василюка, його подвижництво на ниві української духовності високо поціновані, - Марія Михайлюк показує ксерокопії посвідчень члена НСПУ, лауреата літературної премії імені Олени Пчілки, грамоти Верховної Ради України і додає: - Та, на мою думку, найкраща оцінка і для письменника, і для перекладача – читані-перечитані книжки.
На жаль, нині Володимир Тихонович буває на своїй малій батьківщині все рідше, і все – з печальних причин. Ось і нещодавно приїжджав на похорони брата Василя. До речі, його дружина Орися – теж місцева, донька добре відомого у Щурині священнослужителя Ананія Сегейди, подарувала йому двоє дочок, які пішли слідами батьків. З легкої руки дядька іноземну філологію понад тридцять літ тому обрав і його племінник Олег Василюк, який навчає нині англійській мові школярів ЗОШ №3 міста Рожище і за допомогою якого дізналася окремі факти з біографії славетного земляка. «Його доля – яскравий приклад для сільських дітей, аби не сумнівалися у своїх силах, - наголосив Олег Олександрович. - Про таких людей треба писати обов’язково». Що я з радістю й зробила...
Раїса Мацюк (газета "Наш Край")